Пробуджує душі чергова весна,

   І знову підсніжник святково розквітнув,

   І день розіскрився безмежністю гам,

   І знову навколо уроче і світло.

          Піднесеним словом осанну окличну

          Складаю їй святості матері-жінці

          Любов’ю проміняться душі по вінця

          Лиш там, де вона, чарівна і велична!

   Нести лише їй крізь, вітри і затони

   В долонях весняні легкі промінці…

   Це щастя ж яке: на землі на оцій

   Творити і жити, не знаючи втоми.

         Святкова натхненність єднає серця,

         Сплітає духм’яний віночок барвінку,

         Вам, незрівняним, посвята оця,

         Богом веленим бути жінкою!