Маргуліс Семен БорисовичБуває мить якогось потрясіння:
Побачиш світ, як вперше у житті.
Звичайна хмара, сіра і осіння,
Пропише раптом фарби золоті.
Саме так: словами з поезії Ліни Костенко я можу описати свої почуття від того, як працював мій старший колега Семен Борисович Маргуліс, вчитель математики.
Математика, така складна наука, для наших учнів ставала красою і життєвою потребою. Вчитель, наче геолог-розвідник, відшуковував обдарованість і, як найзнаменитіший ювелір, шліфував ці таланти. Та найголовніше - переконував вихованців: "Ти зможеш, тільки попрацюй!". Так народжувалися трудівники: вчені, інженери, вчителі... Але найголовніше: ті, що хочуть працювати.
Ми, молоді вчителі, теж вчилися у Семена Борисовича бути вчителями.
Семен Борисович Маргуліс народився 13 січня 1913 року. Закінчив фізико-математичний факультет Одеського державного університету. Велики Вітчизняна війна перервала мирну працю молодого педагога.
Від початку війни і до Перемоги Семен Борисович пройшов фронтовий шлях командиром артилерійського підрозділу. Був поранений. За мужність і відвагу, проявлені в роки війни, нагороджений орденами і медалями.
Після війни працював викладачем фізики в Тульчинському педагогічному училищі, а після його реорганізації з 1956 по 1980 рік вчителем математики Тульчинської школи-інтернату.
Могила Учителя в м. Ленінграді.
Є квіти безсмертники. Вони й засохлі зберігають вигляд.
Є вчителі безсмертники. Таким є Семен Борисович.
Математика, така складна наука, для наших учнів ставала красою і життєвою потребою. Вчитель, наче геолог-розвідник, відшуковував обдарованість і, як найзнаменитіший ювелір, шліфував ці таланти. Та найголовніше - переконував вихованців: "Ти зможеш, тільки попрацюй!". Так народжувалися трудівники: вчені, інженери, вчителі... Але найголовніше: ті, що хочуть працювати.
Ми, молоді вчителі, теж вчилися у Семена Борисовича бути вчителями.
Семен Борисович Маргуліс народився 13 січня 1913 року. Закінчив фізико-математичний факультет Одеського державного університету. Велики Вітчизняна війна перервала мирну працю молодого педагога.
Від початку війни і до Перемоги Семен Борисович пройшов фронтовий шлях командиром артилерійського підрозділу. Був поранений. За мужність і відвагу, проявлені в роки війни, нагороджений орденами і медалями.
Після війни працював викладачем фізики в Тульчинському педагогічному училищі, а після його реорганізації з 1956 по 1980 рік вчителем математики Тульчинської школи-інтернату.
Могила Учителя в м. Ленінграді.
Є квіти безсмертники. Вони й засохлі зберігають вигляд.
Є вчителі безсмертники. Таким є Семен Борисович.
Цвіли, цвіли безсмертники у нас,
А нині насінинки золотаві
Летять по світу і дають коріння,
І знову в ріст, і знову в цвіт.
Так буде повсякчас...! Оскільки
Є вчителі безсмертники у нас!
А нині насінинки золотаві
Летять по світу і дають коріння,
І знову в ріст, і знову в цвіт.
Так буде повсякчас...! Оскільки
Є вчителі безсмертники у нас!
Л. Барановська, вчителька хімії Тульчинської школи-інтернат.
Варфоломєєва Валентина Михайлівна
Народилася у квітні 1934 року в м. Гомель, Білорусія.
Закінчила Донецький учительський інститут.
У 1968 році переїхала на Вінничину в зв'зку з погіршенням стану здоров'я, внаслідок смерті свого чоловіка, який трагічно загинув під час аварії на шахті.
З 1968 по 1988 р.р. працювала на посаді вихователя та вчителя англійської мови.
Виховала доньку Неллі, яка працює лікарем в м. Гомель.
Померла у 2009 році. Похована в Білорусії.
Закінчила Донецький учительський інститут.
У 1968 році переїхала на Вінничину в зв'зку з погіршенням стану здоров'я, внаслідок смерті свого чоловіка, який трагічно загинув під час аварії на шахті.
З 1968 по 1988 р.р. працювала на посаді вихователя та вчителя англійської мови.
Виховала доньку Неллі, яка працює лікарем в м. Гомель.
Померла у 2009 році. Похована в Білорусії.
Зозуляк Гаврило Семенович Народився 7 квітня 1902 року в місті Тульчині. В 1912 році закінчив 3 класи початкової школи. Пішов працювати. Згодом одружився, мав двох синів. У 1934 році одружується вдруге. Від другого шлюбу мав дві доньки.
У складі 169 армійського стрілецького полку пройшов усю Велику Вітчизняну війну полковим кухарем. Перомогу зустрів в Угорщині в місті Будапешт. Нагороджений орденом "за бойові заслуги" та медаллю "За перемогу надНімеччиною".
Після війни деякий час працював воєнторгом.
З 1956 року по 1972 рік працював в Тульчинській школі-інтернат старшим кухарем. За багаторічну добросовісну працю удостоєний звання "Ветеран праці".
Гаврило Семенович був доброю, великодушною людиною, мав золоті руки, любив щось майструвати з дерева.
Помер 22 червня 1988 року.
У складі 169 армійського стрілецького полку пройшов усю Велику Вітчизняну війну полковим кухарем. Перомогу зустрів в Угорщині в місті Будапешт. Нагороджений орденом "за бойові заслуги" та медаллю "За перемогу надНімеччиною".
Після війни деякий час працював воєнторгом.
З 1956 року по 1972 рік працював в Тульчинській школі-інтернат старшим кухарем. За багаторічну добросовісну працю удостоєний звання "Ветеран праці".
Гаврило Семенович був доброю, великодушною людиною, мав золоті руки, любив щось майструвати з дерева.
Помер 22 червня 1988 року.
Гелосімова Любов Георгіївна Народилася у 1926 році в м. Тульчині. Війна не дозволила закінчити середню школу.
Після Перемоги Любов Георгіївна повертається в середню школу, пізніше здобуває освіту конструктора верхнього одягу.
У віці 26 років прийшла до школи-інтернату, де працювала учителем швейної справи та вихователем в початкових класах. Мала золоті руки та вишуканий смак.
У віці 53 роки Любов Георгіївна пішла на пенсію, а в 1986 р. від тяжкої недуги піщла з життя.
За сумлінну працю неодноразово нагороджувалась почесними грамотами та відзначалась подяками.
Після Перемоги Любов Георгіївна повертається в середню школу, пізніше здобуває освіту конструктора верхнього одягу.
У віці 26 років прийшла до школи-інтернату, де працювала учителем швейної справи та вихователем в початкових класах. Мала золоті руки та вишуканий смак.
У віці 53 роки Любов Георгіївна пішла на пенсію, а в 1986 р. від тяжкої недуги піщла з життя.
За сумлінну працю неодноразово нагороджувалась почесними грамотами та відзначалась подяками.
Багрій Василь Лук'янович Василь Лук'янович Багрій - учитель-філолог, ветеран Великої Вітчизняної війни, народився 8 листопада 1925 року в с. Бортники Брацлавського району (нині Тульчинський) в селянській сім'ї, закінчив 8 класів.
У 1944 році Багрія В.Л. мобілізували до діючої армії. У Вітчизняні війні брав участь у військових діях на Західному фронті та в Манджурії.
Після демобілізації в 1948 році закінчив Тульчинське культурно-освітнє училище, потім Вінницький педінститут, історико-філологічний факультет.
З 1955 року працював учителем української мови і літератури та образотворчого мистецтва в Тульчинському районі. Спочатку в Клебанській СШ.
У Тульчинській школі-інтернаті Василь Лук'янович викладав українську мову та літературу з 1956 до 1963 року. Згодом В. Л. Багрій обіймав посадузавуча Тульчинської СШ №2, а з 1972 по 1978 роки - інспектора шкіл у Тульчинському райвно. В 1979 році Василя Багрія призначили директором районної заочної школипрацюючої молоді.
У 1985 р. вийшов на пенсію, але продовжував працювати вчителем у селах району - Крищенцях, Одаї та керівником художнього гуртка в Будинку дітей та юнацтва.
Писав вірші ще зі шкільної парти та в студентські роки. Став засновником районного літературно-мистецького об'єднання "Оберіг".
У 1994 році вийшла перша збірка поета "Надвечір'я", у 1996 році - "Сповідь", а у 1988 р. - "Спокута". Збірка "Колиска" вийшла в 2000 р. вже після смерті автора.
У 2005 році світ побачила поетична збірка Василя Лук'яновиа Багрія "Суєта".
У 1944 році Багрія В.Л. мобілізували до діючої армії. У Вітчизняні війні брав участь у військових діях на Західному фронті та в Манджурії.
Після демобілізації в 1948 році закінчив Тульчинське культурно-освітнє училище, потім Вінницький педінститут, історико-філологічний факультет.
З 1955 року працював учителем української мови і літератури та образотворчого мистецтва в Тульчинському районі. Спочатку в Клебанській СШ.
У Тульчинській школі-інтернаті Василь Лук'янович викладав українську мову та літературу з 1956 до 1963 року. Згодом В. Л. Багрій обіймав посадузавуча Тульчинської СШ №2, а з 1972 по 1978 роки - інспектора шкіл у Тульчинському райвно. В 1979 році Василя Багрія призначили директором районної заочної школипрацюючої молоді.
У 1985 р. вийшов на пенсію, але продовжував працювати вчителем у селах району - Крищенцях, Одаї та керівником художнього гуртка в Будинку дітей та юнацтва.
Писав вірші ще зі шкільної парти та в студентські роки. Став засновником районного літературно-мистецького об'єднання "Оберіг".
У 1994 році вийшла перша збірка поета "Надвечір'я", у 1996 році - "Сповідь", а у 1988 р. - "Спокута". Збірка "Колиска" вийшла в 2000 р. вже після смерті автора.
У 2005 році світ побачила поетична збірка Василя Лук'яновиа Багрія "Суєта".
Марценюк В'ячеслава Федорівна Народилася 10 квітня 1927 року в с. Горишківка Томашпільського району Вінницької області в багатодітній сім'ї вчителів.
В 1934 році пішла до першого класу. По закінченню 7 класів на її долю випали важкі роки Великої Вітчизняної війни. Їхня сім'я переховувала дітей-євреїв від німців.
В 1952 році одружилася і переїхала в м. Тульчин за місцем роботи чоловіка Марценюка Миколи Арсентійовича.
У 1956 році влаштовується на роботу в Тульчинську школу-інтернат на посаду піонервожатої. Цього ж року вступає на заочну форму навчання в Львівський харчовий технікум по професії кухар-кондитер. Переводиться працювати кухарем в їдальню школи.
У 1973 році стає шеф-кухарем в їдальні. Працювала під керівництвом Сірого Миколи Семеновича.
За роки праці неодноразово нагороджувалася грамотами та медаллю за сумлінну працю, заслуживши слова вдячності багатьох поколінь дітей та співробітників.
В'ячеслава Федорівна відмінна, турботлива мати двох дітей - доньки Інни та сина Валентина. У 1990 році вийшла на заслужений відпочинок.
Марценюк В'ячеслава Федорівна померла 2 червня 1995 року.
В 1934 році пішла до першого класу. По закінченню 7 класів на її долю випали важкі роки Великої Вітчизняної війни. Їхня сім'я переховувала дітей-євреїв від німців.
В 1952 році одружилася і переїхала в м. Тульчин за місцем роботи чоловіка Марценюка Миколи Арсентійовича.
У 1956 році влаштовується на роботу в Тульчинську школу-інтернат на посаду піонервожатої. Цього ж року вступає на заочну форму навчання в Львівський харчовий технікум по професії кухар-кондитер. Переводиться працювати кухарем в їдальню школи.
У 1973 році стає шеф-кухарем в їдальні. Працювала під керівництвом Сірого Миколи Семеновича.
За роки праці неодноразово нагороджувалася грамотами та медаллю за сумлінну працю, заслуживши слова вдячності багатьох поколінь дітей та співробітників.
В'ячеслава Федорівна відмінна, турботлива мати двох дітей - доньки Інни та сина Валентина. У 1990 році вийшла на заслужений відпочинок.
Марценюк В'ячеслава Федорівна померла 2 червня 1995 року.
Багрій Ванда Дмитрівна
Народилася у 1930 році на Вінничині.
Закінчила філологічний факультет Вінницького педагогічного інституту ім. Миколи Островського, за фахом вчитель української мови та літератури.
У Тульчинській школі-інтернат працювала вихователем молодших класів з 1958 року і до виходу на пенсію.
Дуже шкода, що перестало битися серце такої чудової людини.
Закінчила філологічний факультет Вінницького педагогічного інституту ім. Миколи Островського, за фахом вчитель української мови та літератури.
У Тульчинській школі-інтернат працювала вихователем молодших класів з 1958 року і до виходу на пенсію.
Дуже шкода, що перестало битися серце такої чудової людини.
Халієв Мурат Курбантайович Народився 19 грудня 1922 року в с. Атал Астраханської області у родині колгоспників.
Після війни переїхав до України. Проживав у місті Гайсин і працював у військоматі помічником начальника 2 відділу.
У 1955 році переїхав у м. Тульчин. Працював начальником другого відділу в Тульчинському військоматі. Одержав звання майора.
Після того, як пішов у відставку працював у ветеринарному технікумі.
У 80-их роках працював у Тульчинській школі-інтернат нічним вихователем.
Помер у 1993 році.
Після війни переїхав до України. Проживав у місті Гайсин і працював у військоматі помічником начальника 2 відділу.
У 1955 році переїхав у м. Тульчин. Працював начальником другого відділу в Тульчинському військоматі. Одержав звання майора.
Після того, як пішов у відставку працював у ветеринарному технікумі.
У 80-их роках працював у Тульчинській школі-інтернат нічним вихователем.
Помер у 1993 році.
Кондратюк Надія Федорівна Народилася 22 липня 1922 року.
Проживала в с. Кинашів Тульчинського району Вінницької області.
Розпочала свій трудовий шлях у 1952 році в Тульчинському педучилищі на посаді коменданта та прибиральниці. В 1956 році рои відкритті Тульчинської школи-інтернату Надія Федорівна була прийнята на посаду коменданта. На цій посаді працювала до 1981 року.
З 1981 року по 1992 рік продовжила свою трудову діяльність на посаді прибиральниці школи.
В 1992 році вийшла на пенсію.
Проживала в с. Кинашів Тульчинського району Вінницької області.
Розпочала свій трудовий шлях у 1952 році в Тульчинському педучилищі на посаді коменданта та прибиральниці. В 1956 році рои відкритті Тульчинської школи-інтернату Надія Федорівна була прийнята на посаду коменданта. На цій посаді працювала до 1981 року.
З 1981 року по 1992 рік продовжила свою трудову діяльність на посаді прибиральниці школи.
В 1992 році вийшла на пенсію.
Волоха Федір Андрійович Народився в 1920 році.
З 1968 року почав працювати в Тульчинський школі-інтернат на посаді завідуючого господарською частиною. З відгуків колишніх працівників школи - це була добра, порядна, працьовита і відповідальна людина.
З 1968 року почав працювати в Тульчинський школі-інтернат на посаді завідуючого господарською частиною. З відгуків колишніх працівників школи - це була добра, порядна, працьовита і відповідальна людина.
Федір Андрійович виховав чотирьох дітей: двох синів та двох доньок. Син Сергій живе на Півночі Росії, старший син Вячеслав - у Києві, донька Віра - у Вінниці.
Закінчив свій трудовий шлях у нашій школі в 1983 році.
Закінчив свій трудовий шлях у нашій школі в 1983 році.
Пасічник Ніна Василівна Народилася 31 січня 1939 року в селищі Сніжне Донецької області.
У 1947 році переїхала з батьками до Тульчина. Після закінчення 7 класів у 1956 році пішла працювати в школу-інтернат. Спочатку влаштувалася до харчоблоку посудомийкою, потім була переведена до банно-прального комбінату прачкою, де працювала до 2008 року. За період роботи за сумлінну працю неодноразово нагороджувалася почесними грамотами.
Померла 1 березня 2009 року.
У 1947 році переїхала з батьками до Тульчина. Після закінчення 7 класів у 1956 році пішла працювати в школу-інтернат. Спочатку влаштувалася до харчоблоку посудомийкою, потім була переведена до банно-прального комбінату прачкою, де працювала до 2008 року. За період роботи за сумлінну працю неодноразово нагороджувалася почесними грамотами.
Померла 1 березня 2009 року.
Пащенко Віра Григорівна Народилася 27 серпня 1924 року в селі Комка Городнянського району Чернігівської області.
Після одруження переїхала в село Кинашів Тульчинського району.
В 1951 році була прийнята на роботу в Тульчинське педучилище на посаду прибиральниці. На цій посаді працювала до 1982 року.
З 1982 року продовжила свою трудову діяльність на посаді нічної няні.
З 1988 року була переведена на посаду помічника вихователя. На цій посаді працювала до 1993 року.
В 1993 році вийшла на пенсію.
Після одруження переїхала в село Кинашів Тульчинського району.
В 1951 році була прийнята на роботу в Тульчинське педучилище на посаду прибиральниці. На цій посаді працювала до 1982 року.
З 1982 року продовжила свою трудову діяльність на посаді нічної няні.
З 1988 року була переведена на посаду помічника вихователя. На цій посаді працювала до 1993 року.
В 1993 році вийшла на пенсію.
Тесля Надія Никифорівна Надія Никифорівна народилася в 1921 році в селі Радянське Херсонської області.
Пройшла важкий шлях Великою Вітчизняною війною.
В 1944 році працювала в Бершадському дитячому будинку шофером та допомагала доглядати дітей.
В 1955 році переведена в місто Тульчин, де працювала комендантом в педагогічному училищі, а через рік в школі-інтернаті - кастеляншею.
Надія Никифорівна була привітною, доброю жінкою, до якої можна звернутися було завжди по допомогу.
В 1989 році Надія Никифорівна вийшла на пенсію.
3 вересня 1992 року Тесля Надія Никифорівна померла.
Пройшла важкий шлях Великою Вітчизняною війною.
В 1944 році працювала в Бершадському дитячому будинку шофером та допомагала доглядати дітей.
В 1955 році переведена в місто Тульчин, де працювала комендантом в педагогічному училищі, а через рік в школі-інтернаті - кастеляншею.
Надія Никифорівна була привітною, доброю жінкою, до якої можна звернутися було завжди по допомогу.
В 1989 році Надія Никифорівна вийшла на пенсію.
3 вересня 1992 року Тесля Надія Никифорівна померла.
Каращенко Ганна Опанасівна Ганна Опанасівна починала свою трудову діяльність ще в інституті благородних дівиць, на базі якого відкрили педагогічне училище, а згодом - Тульчинську школу-інтернат. Була першою шкільною пічницею.
Ветеран праці та учасник війни.
В Тульчинській школі-інтернат працювала прибиральницею в їдальні.
Мешкала на території школи, в гуртожитку.
Доглядала племінницю М.Д. Леонтовича - Марію.
Була доброю, чуйною людиною.
Померла у 1998 році в 85-річному віці.
Ветеран праці та учасник війни.
В Тульчинській школі-інтернат працювала прибиральницею в їдальні.
Мешкала на території школи, в гуртожитку.
Доглядала племінницю М.Д. Леонтовича - Марію.
Була доброю, чуйною людиною.
Померла у 1998 році в 85-річному віці.
Бондаревська Есфір Давидівна Народилася в 1935 році в м. Тульчині.
Закінчила математичний факультет Вінницького педінституту.
З 1970 по 1978 роки працювала вчителькою математики в Тульчинській школі-інтернат.
Закінчила математичний факультет Вінницького педінституту.
З 1970 по 1978 роки працювала вчителькою математики в Тульчинській школі-інтернат.
Нестеровська Ольга Вікторівна Ольга Вікторівна народилася 1 січня 1934 року в селі Червона Гребля, Чечельницького району.
В 1941 році пішла до першого класу Червоноградської семирічної школи, по закінченні якої вступила до Бершадського педагогічного училища.
В 1955 році, в серпні місяці, в зв'язку з сімейними обставинами Ольга Вікторівна переїхала до м. Тульчина. Цього ж року прийшла працювати до Тульчинської школи-інтернат вчителем початкових класів.
В 1965 році поступила на навчання до Вінницького державного педагогічного інституту ім. Островського.
Працюючи в інтернаті, зігрівала теплим материнським словом майже кожного учня, замінюючи малюкам рідну матір та поряд з цим давала ще й знання.
За сумлінну працю удостоєна звання "Старший вчитель".
В 1995 році розрахувалася з роботи за станом здоров'я.
В 1996 році перестало битися серце цієї чудової людини.
В 1941 році пішла до першого класу Червоноградської семирічної школи, по закінченні якої вступила до Бершадського педагогічного училища.
В 1955 році, в серпні місяці, в зв'язку з сімейними обставинами Ольга Вікторівна переїхала до м. Тульчина. Цього ж року прийшла працювати до Тульчинської школи-інтернат вчителем початкових класів.
В 1965 році поступила на навчання до Вінницького державного педагогічного інституту ім. Островського.
Працюючи в інтернаті, зігрівала теплим материнським словом майже кожного учня, замінюючи малюкам рідну матір та поряд з цим давала ще й знання.
За сумлінну працю удостоєна звання "Старший вчитель".
В 1995 році розрахувалася з роботи за станом здоров'я.
В 1996 році перестало битися серце цієї чудової людини.
Шубрат Ніна Пилипівна Ніна Пилипівна народилася 30 жовтня 1930 року в с. Кинашів Тульчинського району в родині селянина-середняка.
В 1937 році пішла до 1 класу Тульчинської середньої школи №1.
З раннього дитинства Ніна мріяла працювати з дітьми, навчати їх, виховувати, бути їхнім наставником.
В 1947 році поступила на 2 курс Тульчинського педагогічного училища. В 1950 році закінчила повний курс педучилища за спеціальністю учитель I-IV класів.
З 14 вересня 1970 року працювала вихователем Тульчинської школи-інтернату.
Ніна Пилипівна всі свої педагогічні роки невтомно працювала, все найкраще із свого життя віддавала своїм вихованцям.
Вона була інтелегентом і подвижником за будь-якої ситуації. І залишилася такою, бо сіяла розумне і вічне.
В 1937 році пішла до 1 класу Тульчинської середньої школи №1.
З раннього дитинства Ніна мріяла працювати з дітьми, навчати їх, виховувати, бути їхнім наставником.
В 1947 році поступила на 2 курс Тульчинського педагогічного училища. В 1950 році закінчила повний курс педучилища за спеціальністю учитель I-IV класів.
З 14 вересня 1970 року працювала вихователем Тульчинської школи-інтернату.
Ніна Пилипівна всі свої педагогічні роки невтомно працювала, все найкраще із свого життя віддавала своїм вихованцям.
Вона була інтелегентом і подвижником за будь-якої ситуації. І залишилася такою, бо сіяла розумне і вічне.
Шикирява Олена Сергіївна Тихолаз (Шикирява) Олена Сергіївна народилася 16 квітня 1927 року в сім'ї службовця в с. Паланка Тульчинського району Вінницької області, в подальшому проживала в с. Кинашів Тульчинського району.
З 1944 по 1947 р.р. - студентка Тульчинського педагогічного училища. Закінчивши училище, з 1947 по 1949 р.р. працювала вчителькою початкових класів Михайлівської неповної середньої школи.
З 1949 по 1959 р.р. працювала вчителем російської мови та літератури Крищинецької середньої політехнічної школи з виробничим навчанням. В цей час навчалася в Вінницькому педагогічному інституті.
З 1959 по 1961 р.р. працювала вчителем молодших класів в Крищенецькій допоміжній школі-інтернаті.
З 1961 по 1984 р.р. працювала вихователем в Тульчинській школі-інтернат.
З 1944 по 1947 р.р. - студентка Тульчинського педагогічного училища. Закінчивши училище, з 1947 по 1949 р.р. працювала вчителькою початкових класів Михайлівської неповної середньої школи.
З 1949 по 1959 р.р. працювала вчителем російської мови та літератури Крищинецької середньої політехнічної школи з виробничим навчанням. В цей час навчалася в Вінницькому педагогічному інституті.
З 1959 по 1961 р.р. працювала вчителем молодших класів в Крищенецькій допоміжній школі-інтернаті.
З 1961 по 1984 р.р. працювала вихователем в Тульчинській школі-інтернат.
Лозинський Максим Порфирович Народився 23 березня 1925 року.
Працював в Тульчинській школі-інтернаті з 1970 року по жовтень 1982 року.
Відзначений подяками дирекції школи при директорові Сірому Миколі Семеновичу.
Любив дітей, користувався великим авторитетом в колективі.
Помер 25 липня 1984 року.
Працював в Тульчинській школі-інтернаті з 1970 року по жовтень 1982 року.
Відзначений подяками дирекції школи при директорові Сірому Миколі Семеновичу.
Любив дітей, користувався великим авторитетом в колективі.
Помер 25 липня 1984 року.
Барановський Василь Антонович Народився 15 лютого 1947 року на Житомирщині, де в м. Чернякові у 1964 році закінчив середню школу. В цьому ж році вступив на фізичний факультет Чернівецького державного університету, який закінчив у 1969 році.
Розпочав трудову діяльність вчителем фізики в Думенській середній школі Хмільницького району Вінницької області.
В 1979-1971 роках проходив службу в рядах Збройних сил СРСР.
З травня 1974 по серпень 1983 року працював вчителем фізики у Тульчинській школі-інтернат.
З 1983 до 2005 року був директором Кинашівської середньої школи.
Нагороджений знаком "Відмінник народної освіти України" та мав звання "Старший вчитель".
Помер 8 лютого 2005 року.
Розпочав трудову діяльність вчителем фізики в Думенській середній школі Хмільницького району Вінницької області.
В 1979-1971 роках проходив службу в рядах Збройних сил СРСР.
З травня 1974 по серпень 1983 року працював вчителем фізики у Тульчинській школі-інтернат.
З 1983 до 2005 року був директором Кинашівської середньої школи.
Нагороджений знаком "Відмінник народної освіти України" та мав звання "Старший вчитель".
Помер 8 лютого 2005 року.