П`ятниця, 06.12.2019, 07:21
Вітаю Вас Гість | RSS

Тульчинська школа-інтернат-ліцей

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу

Історія школи

  У вигині вільшинових гільчин,
  Де сонце висне в золотому ранці,
  Є край пташками виспіваний вранці,
  Чудною дивомовою - Тульчин.
  Сюди, де мов пелюстки черемшин,
  У білих бантах квітнуть інтернатки,
  Усі дороги сходяться в Тульчин,
  В якому наші долі і початки.
 
   Приміщенню школи 160 років. Колись тут було жіноче єпархіальне училище, педагогічне училище, інститут народної освіти.
    В 1908-1917 р. тут працював Леонтович М.Д., написав невмирущі "Щедрик", "Дударик" і ін.
   Неподплік школи знаходиться музей М.Д. Леонтовича.
   Тульчинська школа-інтернат була започаткована 1 вересня 1956 року в числі перших 10 шкіл-інтернатів України.
 
         Вони стояли біля джерел початку школи
  
                           
    ПЛАХОТНІК                                      СІРИЙ                                      ПОПОЛОВА
    Віра Овсіївна -                          Микола Семенович -                   Августа Миколаївна - 
   ст. вихователь                                   директор                                      завуч
 
                                          
      ОГОРОДНІК                                    МАРГУЛІС                                 ВДОВИЧЕНКО
 Раїса Григорівна -                         Семен Борисович -                    Володимир Микитович
  вч. української                              вч. математики                           вч. фізвиховання
 мови і літератури
 
        ...Учителю мій!                                        
        ПОПОЛОВ               Скільки треба любові й згорянь,                      ПЛОТИЦЬКИЙ
    Іван Петрович -          Учителю мій!                                               Аркадій Овсійович
     вч. російської            Скільки треба натруджених кроків,             незмінний старший
  мови та літератури        Щоб у кожному серці зоря                                 вожатий  
                                     Пломеніла, як в тебе, високо!
                                     Учителю мій,
                                     Я твоїми росинками вмитий,
                                     Учителю мій,
                                     Я спішу в далину твоїх мрій...
                                     Як же можна тебе не любити,
                                     Учителю мій, учителю мій?!
                                     Учителю мій...
                                     Ти навчив мене радості жити,
                                     Учителю мій,                                                  
                                     Ми з тобою ідем по прямій...                        
                                     Як же можна тебе не любити,                      
                                     Учителю мій, сонцедарнийучителю мій?!             
 
   З 1 вересня 1979 року школі був наданий статус школи-інтернат для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків.
   В 2009 році школу перейменовано в Тульчинську спеціалізовану загальноосвітню школу-інтернат І-ІІІ ступенів-ліцей Вінницької обласної Ради.
   На даний час в школі навчається 300 дітей, з яких 112 - діти-сироти і 188 дітей - із сімей м. Тульчина та навколишніх сіл.
   Навчально-виховний процес забезпечують 156 працівників, з яких: 61 - педагогічних:
  • учителів - 36;
  • вихователів - 25.
    З них:
  • Заслужений працівник освіти - 1;
  • Учителів-методистів - 6;
  • Старших учителів - 13;
  • Старших вихователів - 2;
  • Спеціалістів вищої категорії - 36.
   За роки існування школи навчальний заклад закінчило понад 3 тис. учнів, в тому числі 108 - із золотою медаллю, 49 - із срібною.
   Наша гордість - наші випускники, більшість яких вступає на навчання до найпрестижніших вузів України, зокрема в 2009 році з 39 випускників - 33, в 2010 з 45 випускників - 36 поступили до вищих і середньо-спеціальних навчальних закладів.
   Вже 7 років підряд випускники школи отримують ліцензовані професії:
  • Оператор комп'ютерного набору;
  • Швачка;
  • Водій.
   Здійснюючи поетапне реформування навчального закладу ми, маючи належну матеріально-технічну базу, добрий кадровий потенціал, маючи досвід спільного навчання інтернатських і прихідських дітейприйшли до думки створення на базі школи спеціалізованої школи-інтернату-ліцею. Нам пішли назустріч обласне управління освіти і науки, обласна Рада, ми змінили Статут, згідно якого маємо право спеціалізацій спортивно-мистецького напрямків (середня школа) і створення в старших класах ліцейних класів з профільної професії "Оператор комп'ютерного набору".
   Наша школа з давніми добрими традиціями, де в центрі роботи є любов до дитини, де панують культ добра, культ знань, культ радісного навчання, культ нашої рідної для всіх школи, звідки починається Батьківщина...
 
                 Щасливі ми, бо на любов багаті...
                 Бо в нашій школі кожен кожному як друг,
                                                       товариш, брат,
                 Бо є одна на всіх свята і  рідна мати,
                 Бо є один на світі інтернат!
 
 
                Сірий Микола Семенович
 
     Микола Семенович народився 18 березня 1913 року на Хмельниччині. Після закінчення педінституту трудову діяльність розпочав учителем у смт. Шпиків. Учасник Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років. Після війни повертається до Шпикова, де працює директором школи.
     У вересні 1956 року Микола Семенович був призначений директором Тульчинської школи-інтернату, з перших 10-ти шкіл України. Викладав педагогіку та психологію. Був умілим керівником, вимогливим, справедливим. Під його керівництвом працівники закладу вчасно перебудували школу, спальні, їдальню. Вимагав від колективу, щоб відносились до вихованців, як до рідних дітей. Говорив, що діти, які прибувають до школи – прибувають додому. Ставився дуже добре до всіх дітей, умів вислухати, дати мудру батьківську пораду. Глибоко вивчав особливості кожного вихованця, його нахили, уміння і навички. Значна увага приділялась Миколою Сименовичем добору і розстановці педагогічних кадрів. В школі працювали лише ті вчителі і вихователі, які мали досвід педагогічної роботи і організаторські здібності.
     З 1960 року на базі Тульчинської школи-інтернату неодноразово проводилися семінари-практикуми з вивчення педагогічного досвіду з питань організації навчально-виховної та методичної роботи, зокрема, підвищення ефективності уроків трудового навчання, виховання, семінари старших піонервожатих. Неабияка заслуга в цьому належала М.С.Сірому.
     Микола Семенович користувався великим авторитетом у районі. Школа мала тісні зв’язки з колгоспами. В школі з перших днів 1957 року йшла боротьба за високу успішність учнів, за тісний контакт в роботі вчителів і вихователів та творча взаємодопомога у створенні та згуртуванні дитячих колективів.
     Микола Семенович працював директором школи до 1975 року. Нагороджений багатьма орденами і медалями, зокрема, орденом Леніна, орденом Жовтневої революції.
     Помер у 1984 році.
     На початку своєї педагогічної діяльності тепе-рішній директор В.М.Друм писав про Миколу Семеновича:
                                   З Миколою Семеновичем ми,
                                   Директором, учителем і татом,
                                   Учились бути добрими людьми,
                                   І будні перетворювати в свято.
     Така атмосфера любові, добра і світлих свят панує і донині.
 
 
 
 
 
                Пополова Августа Миколаївна
 
     Августа Миколаївна Пополова народилася 4 серпня 1926 року в селі Ганькіно Шитківського району Іркутської області в родині службовців. Росла допитливою і понад усе любила читати. В 1943 році закінчила 10 класів Тайшетської залізничної школи і в цьому ж році вступила на історико-філологічний факультет Іркутського університету. За станом здоров'я змушена була залишити суворий сибірський край і переїхати на Україну в м.Одесу, де продовжила навчання в Одеському державному університеті. Під час навчання в Одеському університеті Августа Миколаївна вийшла заміж за Івана Петровича Пополова.
     В 1949 році згідно направлення молоде подружжя приїздить в Тульчин, де і розпочалась їх трудова біографія в Тульчинському педагогічному училищі, а далі після реорганізації училища - в Тульчинській школі-інтернаті. Тут народилися дві донечки - Наталя та Олена.
     З 1956 по 1976 роки Августа Миколаївна працювала на посаді заступника директора по навчально-виховній роботі Тульчинської школи-інтернату.
     З вересня 1976 по 1986 рік - директором цієї школи, згодом знову працювала завучем даної школи і аж до виходу на пенсію, до 2002 року.
     Вчителька від Бога, вона уміла не лише навчати, а й змусити повірити у власні сили. Цілеспрямовано і мудро вчила вчителів ставати справжніми майстрами своєї справи.
     За вагомий внесок у справу навчання і виховання підростаючого покоління А.М. Пополову відзначено багатьма нагородами і почесними званнями:
     1954 рік - присвоєно звання "Заслужений вчитель України",
     1963 рік - нагороджено значком "Відмінник народної освіти України",
     1971 рік - нагороджено орденом Леніна,
     1978 рік - нагороджено орденом Жовтневої революції.
     Вона була учасником Всесоюзного з'їзду вчителів.
 
 
                Пополов Іван Петрович
 
     Мудрий, талановитий вчитель, який все своє життя віддав дітям, нелегкій вчительській долі. Іван Петрович стояв біля джерел початку школи. На своїх уроках російської мови та літератури не лише ділився знаннями, а давав дітям уроки високої культури стосунків з ближніми, терпимості, уміння прощати і ділитися душевною щедрістю.
     Народився Пополов Іван Петрович 18 березня 1922 року в с. Андріївка Селідовського району Донецької області в сім'ї робітника.
     1929-1939 роки - навчання в школі.
     1939 рік - вступив до Одеського державного університету на філологічний факультет, де навчався до 1941 року. В першідні Великої Вітчизняної війни був зарахований в винищувальний батальйон, а потім пішов добровільно в ряди Червоної армії. Приймав участь в обороні міст Одеси, Дніпропетровська. Брав участь у звільненні Донбасу. Вночі 10 листопада 1943 року був направлений в тил ворога, для захоплення стратегічно важливого пункту. В бою був поранений та попав в полон до німців. В 1945 році був звільнений з полону.
     З 1945 по 1946 рік вчитель російської мови та літератури в Андріївській школі Донецької області. В 1946 році був зарахований на 3 курс філологічного факультету Одеського державного університету.
     В 1949 році Міністерством освіти був направлений на роботу в Тульчинське педагогічне училище на посаду вчителя російської мови і літератури. В 1956 році на базі училища створюють інтернат. Іван Петрович продовжує тут працювати на посаді вчителя до 1984 року.
     29 липня наказом Міністерства освіти УРСР присоєно звання "Старший вчитель".
     35 років свого життя віддав Іван Петрович школі.
 
              Сіра Раїса Костянтинівна
    
     Народилась у 1918 році в с.м.т. Шпиків.
     Після закінчення Кам'янець-Подільського педагогічного інституту працювала у Шпиківській середній школі вчителем історії.
     У 1956 році разом з чоловіком Сірим Миколою Семеновичем переїхала до Тульчина.
     У Тульчинській школі-інтернаті викладала історію до 1973 року.
 
 
 
 
 
 
 
               Чорний Ігор Вікторович
 
     Чорний Ігор Вікторович народився 19 січня 1920 року в м. Тульчині.
     В 1938 році Ігор Вікторович закінчив середню школу №2 і успішно вступив до Тульчинського 2-х річного учительського інституту на історико-географічний факультет.
     Після закінчення був призваний до лав Радянської Армії, де з перших днів війни брав участь в боях. В Сталінградській битві був важко поранений. До 1947 року працював у військовому госпіталі замісником з політичної частини в м. Саратові. В цьому ж році був демобілізований.
     З 1949 по 1954 р.р. навчався в Одеському інституті іноземних мов.
     Після завершення працював в м. Бершадь учителем іноземних мов.
     З 1961 по 1979 р.р. працював в Тульчинській школі-інтернаті на посаді вчителя англійської мови.
     В 1979 році вийшов на пенсію.
     В 1986 році переїхав на постійне місце проживання в м. Вінницю.
     8 квітня 2001 роки Чорний Ігор Вікторович помер.
 
             Плотицький Аркадій Овсійович

     Народився 2 червня 1934 року в м. Шпиків, Шпиківського району Вінницької області. в сім'ї робітників.
     З вересня 1941 року до березня 1944 року разом з матір'ю знаходився в концтаборі в с. Печера.
     У 1953 році закінчив Шпиківську середню школу та був призначений там старшим піонервожатим.
     З листопада 1956 року був призначений старшим піонервожатим в Тульчинську школу-інтернат, де працював і психологом, і старшим вихователем і вихователем класу.
     Працював на посадах начальника Ободівського піонерського табору та директора Тульчинського піонерського табору імені Желюка.
     В 1960 році одружився з прекрасною жінкою - Шеллою Львівною, яка все життя теж присвятила дітям, людям, працюючи медичною сестрою. Виростили та виховали прекрасного сина Плотицького Марата Аркадійовича, який пішов стежиною батька, ставши, як і Аркадій Овсійович, педагогом від Бога, людиною доброго серця та великої душі.
     Аркадій Овсійович один з найталовитіших педагогів України та колишнього Радянського Союзу.
     В останні роки працював координатором Тульчинської общини "Сохнут".
     Свій мудрий педагогічний талант, велику любов Аркадій Овсійович віддавав дітям, а вони відповідали йому взаємністю.
     Аркадій Овсійович був і залишиться нашим духовним наставником назавжди...
                                                       Учителю мій...
                                          Скльки треба любові й згорянь,
                                          Учителю мій...
                                          Скільки треба натруджених кроків,
                                          Щоб у кожному серці зоря
                                          Пломеніла, як у тебе високо!
                                                     Учителю мій...
                                                     Я твоїми росинками вмитий...
                                                     Учителю мій...
                                                     Я спішу в долину твоїх мрій... 
                                                     Як же можна тебе не любити,
                                                     Учителю мій, учителю мій?!
                                          Учителю мій...
                                          Ти навчив мене радості жити,
                                          Учителю мій...
                                          Ми з тобою ідем по прямій...
                                          Як же можна тебе не любити
                                          Учителю мій, сонцедарний учителю мій?!
                                                                                        В.М. Друм
 
                 Мурзинцев Макар Арефійович
 
     Народився 4 серпня 1924 року. Росіянин, сибіряк. На його долю випало важке, тернисте життя. З раннього дитинства залишився круглим сиротою. Не по роках зробився "дорослим", сам заробляв собі на хліб. А тут війна. Військову службу розпочав у 1943 році. Через 6 місяців одержав права водія-механика танка і звання старшини. І одразу на фронт під Ясси. Коли закінчилася війна Макар Арефійович вирішив назавжди залишитись на Вінничині.
     Військову професію танкіста змінив на мирну - водія. Після фронту почав працювати в педегогічному училищі, згодом - у школі-інтернаті.
     Макар Арефійович був роботящою людиною, добрим до дітей, завжди готовий підставити дружнє плече.
     Помер 11 грудня 2004 року.
 
               Левицький Петро Юрійович
 
     Петро Юрійович Левицький народився 29 листопада 1924 року в селі Копіївці Тульчинського району, де і навчався в початковій школі. Продовжив навчання в школі №2 міста Тульчина, яку закінчив у 1941 році. Коли розпочалася війна Петро Юрійович 17-річним юнаком пішов на фронт. Після довгожданої Перемоги мріяв стати військовим і мрія його здійснилася. Петро Юрійович 32 роки працював військовим керівником у Тульчинській школі-інтернат, починаючи із 1973 року до кінця 90-х. За свою невтомну працю Петро Юрійович нагороджений почесними грамотами і медалями.
     Важка хвороба підкосила здоров'я Петра Юрійовича Левицького. Навесні 2010 року він помер. Світла пам'ять залишиться в серцях його колег та вдячних вихованців.
 
 
 
       Вашій увазі пропонується фільм "Пам'ять"
        про тих, кого зараз немає серед нас
 
 
Пошук
Календар
«  Грудень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Друзі сайту

м. Тульчин © 2019
Зробити безкоштовний сайт з uCoz