Неділя, 19.11.2017, 01:18
Вітаю Вас Гість | RSS

Тульчинська школа-інтернат-ліцей

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу

Частина 4

            Плахотнік Віра Овсіївна
 
                Скільки треба любові й згорянь,
                Скільки треба натруджених кроків,
                Щоб у кожному серці зоря
                Пломеніла, як втебе високо!
                Учителю!
                                         (В. Друм)
     Кожна людина проходить через чарівний, чудовий, казковий світ дитинства і дуже важливо, хто поведе її дивними стежками до пізнання світу, відкриваючи таїни знань, силу предмета, науки, процесу самоосвіти й самовдосконалення. А. Дістервег підкреслював, що справжніми вчителями і вихователями народжуються. Тільки той педагог залишає частку себе в дітях, хто не шкодуючи сил, творчої наснаги, таланту, вкладає в душу вихованців найбільші скарби - душевність, людяність, порядність.
     Саме до таких вчителів відноситься Плахотнік Віра Овсіївна - незмінний старший вихователь Тульчинської школи-інтернату з моменту її створення і до виходу на пенсію.
     Віра Овсіївна народилась 9 лютого 1923 року в с. Мазурівка Тульчинського району Вінницької області в сім'ї колгоспників. Після закінчення Мазурівської початкової школи до 7 класу навчалась у Тульчинській школі №1, а 10 класів закінчила в Тульчинській СШ №2. Вона із випускників того покоління, які схід сонця зустрічали разом із вибухами бомб. Щаслива мить випускного вечора була затьмарена початком війни. Хлопці-однокласники, батько і брат пішли на фронт, а сама Віра Овсіївна разом з мамою і двомо меншими сестрами залишилися на окупованій румунами території. За комсомольську діяльність була заарештована, але за недостатністю свідчень їївідпустили.
     Батько і брат з війни не повернулися.
     Після звільнення Тульчина Віра Овсіївна працювала взагальному відділі райвиконкому.
     У вересні 1944 року вступила в Одеський університет на історичний факультет. Навчатися було важко. Зруйноване мість, відсутність питної води.
     Студенти зранку вчилися, а після обіду працювали на відновленні завалених вулиць міста. В 1949 році Віра Овсіївна закінчила університет і була направлена на роботу в Тульчинське педагогічне училище, яке знаходилося в приміщенні нашої школи, вчителем історії. А в 1956 році на базі училища було відкрито школу-інтернат для дітей-сиріт. На той час в Україні таких шкіл було створено 10.
     Колишній директор педагогічного училища Горовий Олександр Іванович старанно взявся за облаштування інтернату.
     Пополова Августа Миколаївна відповідала за підготовку педагогічнихкадрів, а Плахотнік Віра Овсіївна була призначена замісником директора по виховній роботі.
     Віра Овсіївна згадує про перший набір учнів: "До нас привезли 300 дітей з 1 по 7 клас. Діти сироти, великий різнобій у віці. І так трапилось, що одяг привезли одного великого розміру. Тому вирішили, що маленьких діток на лінійку одягнемо у трусики і маєчки. А дівчаткам видали хлопчачі черевики і шкарпетки. Там, де зараз знаходиться ізолятор, зробили кухню, а поряд в сараї (сучасна майстерня) - столову.
     Але перший обід не вдався. Новопобудована плита дуже диміла і за рішенням райвиконкому дітей завезли їсти в міську столову. Цілу ніч ремонтували плиту і на ранок дітей нагодували вже в школі. Школа спочатку була восьмирічною, а потім стала десятирічною".
     34 роки Плахотнік В.О. виконувала обов'язки завуча по виховній роботі. І всв ці роки віддавала дітям-сиротам тепло свого серця, була їм вчителем, наставником, другом, рідною душею.
     За роки роботи їй присвоєно звання "Відмінник народної освіти", неодноразово була нагороджена грамотами Міністерства освіти. "Ми працювали недаремно, - каже Віра Овсіївна, - наші випускники - знані люди: вчені, військові, вчителі, робочі, лікарі. Нам є ким пишатися".
     У 1990 році Плахотнік Віра Овсіївна вийшла на пенсію, але серце її залишається в школі, серед дітей.
     Вона останній живий свідок народження і розвитку нашої чудової школи-інтернату, якій уже 55 років виповнилося у 2011 році.
 
 
           Парначова Людмила Петрівна
 
     Народилася у 1931 році в с. Торкові Тульчинського району.
     Із 1960 року працювала вчителем початкових класів Тульчинської школи-інтернату.
     Вирізнялася чесністю, порядністю, добротою, високими професійними якостями.
     Відмінник народної освіти.
     Після виходу на пенсію переїздить до сина в м. Москву. В даний час там і проживає.
 
 
 
 
 
 
 
              Огороднік Раїса Григорівна
 
     Народилася 25 лютого 1933 року в м. Москва (там працював її батько). Незабаром сім'я повертається до Тульчина, з яким пов'язане усе її життя.
     Дитинство, юність припали на важкі часи. Потім навчання в університеті, щоденні учительські будні.
     У Тульчинській школі-інтернат вчителькою української мови та літератури Раїса Григорівна працювала з 1965 року по 2008 рік.
     "Це найкращі роки мого життя, - згадує Раїса Григорівна, - бо тут у сильному творчому колективі я не тільки працювала, а й жила, творила, утверджувалася як людина".
     Раїса Григорівна має загальний педагогічний стаж 55 років. Близько 30 років очолювала районне методичне об'єднання вчителів української мови та літератури.
     Відмінник народної освіти, лауреат премій Шевченка та Крупської в галузі освіти.
     На даний час проживає в м. Дніпропетровську.
 
 
            Колодій Софія Федорівна
 
     Народилася 13 квітня 1922 року.
     Ветеран Великої Вітчизняної війни, заслужений лікар України.
     Її життя - непрочитана книга, життя важке, але цікаве.
     На фронтах Великої Вітчизняної війни була медсестрою евакогоспіталю, донором. А починалося все ще напередодніфашистської навали, коли дівчина вчтупила до Київського медінституту. Як згадує Софія Федорівна, їх, студентів І курсу направили на спеціальні курси в м. Сталіно для підготовки медсестер. Вона їх успішно закінчила й одержала направлення в евакогоспіталь №1051. Доводилось працювати під обстрілом ворожих літаків вдень і вночі, надавати медичну допомогупораненим бійцям. За мужність та героїзм її нагородили орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня, багатьма медалями.
     У 1944 році Софія Федорівна закінчила медінститут. Минали дні у професійних буднях. З часом доля закинула молодого лікаря до затишного містечка Тульчина. Це було в 1956 році. Саме тоді вона пов'язала професійну діяльність з Тульчинською школою-інтернат, де пропрацювала дитячим лікарем до 1998 року. Крім того, вона 22 роки очолювала службу охорони материнства і дитинства Тульчинського району.
     До фронтових нагород Софії Федорівни додалися і трудові - орден Трудового Червоного прапора, а також їй присвоєно звання заслуженого лікаря України.
     Нині Колодій Софія Федорівна на заслуженому відпочинку, проживає в м. Києві.
 
 
              Сафарянс Тамара Василівна
 
     Народилася 2 червня 1941 року в Чернігівській області.
     Після закінчення школи продовжила навчання у Львівському технікумі легкої промисловості, де отримала спеціальність технік-технолог швейного виробництва та вчителя трудового навчання.
     Свій педагогічний шлях розпочала в Нестерварській допоміжній школі, де пропрацювала 15 років.
     В Тульчинській школі-інтернаті пропрацювала 17 років до виходу на пенсію.
     Виховала двох чудових дітей.
 
 
 
 
 
            Гетце Доната Герардівна
 
     Доната Герардівна народилася 1 лютого 1925 року в місті Тульчині.
     Склалося так, що вона в дитинстві з батьками переїхала жити до Росії, де закінчила 3 класи, після чого повернулася з родиною на Україну до міста Бершадь.
     У 1941 році почалася Велика Вітчизняна війна і Доната Герардівна разом з родиною переїжджає до м. Тульчина, навчається в місцевій школі №2, яку закінчила в 1945 році. Мріяла стати лікарем, вступити до медичного інституту, але важко хворів батько, життя було нелегке - Доната Герардівна пішла працювати секретарем у міську школу №3. Потім заочно навчалася в педагогічному училищі, де одночасно працювала лаборантом.
     Отримавши спеціальність вчителя, довелося Донаті Герардівні працювати в селах нашого району: Кирнасівці, Журавлівці, Білоусівці.
     Із 1956 року навчається в Одеському педагогічному інституті ім. І.Мечнікова на філологічному факультеті за спеціальністю "учитель російської мови та літератури". Після відкриття школи-інтернату почала працювати в ній.
     Довге, гарне життя прожила шановна Доната Герардівна. Всього бувало на її життєвому шляху. Із великим сумом згадує про смерть матері.
     Звідусіль їдуть її вдячні випускники. І хоча своїх дітей у неї не було, ніколи Доната Герардівна не відчувала самотності. Усі її люблять і шанують, як рідну матір.
     "У цей славний ювілей 55-річчя школи зичу всій інтернатській родині добра, щастя, процвітання на довгі і щасливі роки".
     Із повагою ваша Доната Герардівна.
 
 
               Циганенко Ніна Карпівна
 
     Народилася 28 грудня 1933 року в селі Холодівка Тульчинського району Вінницької області. В 1933 році разом з батьками переїхала до міста Тульчина. В цьому ж році пішла до першого класу російської школи №3 міста Тульчина. Закінчила сім класів коли розпочалась війна. Ніна Карпівна з гордістю і милою посмішкою пронесла знамено битви з 14 років, коли її забрали в перші дні війни на фронт батьки, що були медпрацівниками.
     Більше трьох місяців сорок першого року були в дорозі: їхали до міста Омська. А потім, після перших перемог під Москвою, евакогоспіталь направили в Рязань… Бої були жорстокими. Поранених багато, усім потрібна була медична допомога, так з 15 років Ніна Карпівна доглядала поранених і морально їх підтримувала: співала, розказувала вірші, читала книжки. Вони жадібно слухали, і не раз повторювали: «Від ваших пісень наші рани не так мучать нас, стає легко і все забувається».
     Потім був госпіталь у Курську. Навесні 1944-го прибули в Україну, в рідні краї, де і успішно закінчила 10 клас.
     Після війни Ніна вирішила йти шляхом своїх батьків – обрала фах медика. Успішно закінчила Одеський медінститут і в 1949-му прибула в Тульчин. Тут працює на відповідальних посадах. За самовіддану працю має почесні нагороди, грамоти. Їх багато – понад 30. Із 1986-го Н.К.Циганенко – в школі-інтернаті, відповідальна за життя,харчування дітей. Дорожить своєю роботою: з ранку до пізнього вечора, як мовиться, на бойовій вахті.
     Летять, як птахи в небі, роки, а до неї, Ніни Карпівни, линуть листи. В одних – прохання, в інших – спогади. І в кожному – хвилюючі розповіді, прохання,  подяки за її увагу, за пам’ять, за доброту серця.
     А ще Циганенко Н.К. в школі-інтернат бажаний гість дітей. ЇЇ запрошують на уроки мужності, на зустрічі в переддень свята Перемоги, тощо. Ніні Карпівні щиро вдячні за розповіді про важкі дні Великої Вітчизняної і за велику її роботу в дусі патріотичного виховання молоді. Адже її приклад, її розповіді вчать учнів любити своїх вчителів, школу, рідну Батьківщину, вчать бути гідними старшого покоління.
 
 
               Дудкевич Ірина Федорівна
 
     Народилася 17 липня 1945 року на Далекому Сході у чудовій родині, де дружба і повага завжди були на першому місці, адже в сім'ї було четверо дітей (крім Ірини ще дві сестри і брат).
     По закінченню школи поступила на навчання до педагогічного інституту. Закінчила інститут і доля занесла її на Україну, в мальовничий куточок Поділля - Тульчин.
     Саме тут розпочинається її трудовий шлях. Несміливою, тендітноюдівчиною вона прийшла до Тульчинської школи-інтернату, де стала працювати вихователем
     Майже 120 дітей можуть щиро назвати Ірину Федорівну "мамою", бо для них усіх вона вміла знайти гарні, душевні слова, які стали орієнтиром в їх житті. І сьогодні випускники не забувають її: приїжджають, пишуть, шлють телеграми. З особливим трепетом згадує Ірина Федорівна Машу Москалюк, яка найчастіше дає про себе знати.
     За сумлінну працю неодноразово нагороджувалася районними та обласними грамотами відділу освіту, має звання "Відмінник народної освіти".
     В школі працювала до вересня 2009 року. "Это мой второй дом" - саме так говорить Ірина Федорівна про нашу школу.
     Трудовий стаж в Тульчинській школі-інтернат - 41 рік.
 
 
              Лотоцька Раїса Федорівна
 
     Народилася Раїса Федорівна 18 жовтня 1931 року в селі Перейма Балтського району Одеської області.
     Закінчила хіміко-біологічний факультет Одеського педінституту ім. І.Мечнікова.
     Здобувши освіту, працювала в школах Одеської області. Пізніше переїхала до Вінницької області в с. Ольгопіль, де працювала в школі вчителем хімії. Була депутатом Ольгопільської селищної ради, директором місцевого радіомовлення, учасником художньої самодіяльності.
     Згодом Раїса Федорівна переїхала до міста Тульчина, де багато років працювала в Тульчинській школі-інтернат вчителем хімії та біології, а також вихователем.
     Багато випускників завжди приходять зі словами подяки, за порадою до улюбленої вчительки - Раїси Федорівни Лотоцької.
     "Бажаю всім учням, учителям та вихователям міцного здоров'я і благополуччя в житті".
                                                      Р. Лотоцька
 
 
                    Бойко Ганна Петрівна
 

     Народилася 13 червня 1941 року у с. Кинашів. Була четвертою і останньою дитиною у сім’ї. У перші роки війни батька, Данилюка Петра Васильовича, призвали на фронт. З фронту не повернувся. Мати, Мотря Захарівна, важко пережила війну разом із малими дітьми. Після війни теж були труднощі. Двоє братів та сестра рано почали трудитися аби заробити на одяг, їжу…
     У 1956 році заснувалася перша у Вінницькій області школа-інтернат.
     А вже навесні 1957 року Нюся-підліток пішла на роботу до закладу. Їй було тоді лише 14 років.
     У трудовій книжці Ганни Петрівни у графі «місце роботи» один запис: Тульчинська школа-інтернат. Наміряно часом 43 трудових роки. Спочатку різноробочою, технічкою (30 років), згодом – нічною нянею.
     Історія школи уся перед її очима: спочатку їдальня була там, де зараз майстерня; з 1957 року почали добудовувати третій поверх, усі дотемна працювали на будівництві. Дуже нароблялися: валили старі груби, носили цеглу, будівельне сміття. Школу переводили на парове опалення. Згодом добудували нову їдальню, спортзал. До початку навчання треба було все зробити.
     «Наробимось важко на цих ремонтах, а тоді посідаємо на підвіконня, співаємо».
     Ганна Петрівна з чоловіком Володимиром Григоровичем у парі прожили 46 років. Кілька років він теж працював у школі – сторожем. Син Володимир працював у школі протягом 10 років, трагічно загинув у 2003 році. Дорослішають онуки, невістка Світлана живе у Холодівці, працює у амбулаторії; донька Оксана працює у фізкабінеті ЦРЛ.
 
 
             Заєць Ніна Семенівна
 
     Народилася 7 липня 1931 року в с.Холодівка Тульчинського району.
     Після закінчення семирічки навчалася в Тульчинському педучилищі, яке знаходилося на території нашої школи та у Вінницькому педагогічному інституті ім. М.Островського.
     У 1968 році була прийнята на посаду вихователя Тульчинської школи-інтернату. Випустила два випуски учнів.
     У 1978 році наказом директора переведена на посаду вчителя обслуговуючої праці.
     Працювала в школі до вересня 2001 року. Стаж роботи в школі - 33 роки.
 
 
 
 
            Валігурська Олександра Павлівна
 
     Народилася 20 квітня 1930 року в с.Майдан Літинського району.
     Закінчила біологічний факультет Уманського педагогічного інституту.
     З 1972 року по 2000 рік працювала в Тульчинській школі-інтернат на посаді вчителя біології.
     За сумлінну працю нагороджена медаллю "За трудову доблесть", грамотами Міністерства освіти.
     Відмінник народної освіти, вчитель вищої категорії.
 
 
 
 
 
                Хавара Валентина Митрофанівна
 
     Народилася 12 грудня 1937 року в с. Мазурівка Тульчинського району.
     В 1953 році вступила на навчання до Немирівського педучилища, яке закінчила в 1957 році за спеціальністю вчитель початкових класів.
     Після педучилища працювала секретарем сільської ради, а пізніше й головою сільської ради.
     В 1974 році прийшла працювати вихователькою в Тульчинську школу-інтернат, де і пропрацювала 21 рік. Звільнилася в 1995 році.
     За сумланну роботу нагороджена значком "Відмінник народної освіти", а також багатьма грамотами.
     Зараз проживає в с. Кинашів Тульчинського району.
 
 
 
              Семенюк Галина Леонтіївна
 
     Народилася 5 лютого 1943 року в селі Бодарі Гайсинського району Вінницької області в багатодітній сім'ї. Рано зазнала сирітської долі, адже дитинство припало на важкі воєнні та післявоєнні роки.
     У 1960 році з відзнакою закінчує середню школу.
     У 1963 році вступає до Вінницького державного педагогічного інституту на філологічний факультет.
     У 1967 році починає свій трудовий шлях в селах Соколівка та Заболотне Крижопільського району, де викладала українську, російську, німецьку мови та українську літературу.
     Згодом, одружившись, переїжджає до міста Тульчина за місцем роботи чоловіка Семенюка Василя Антоновича.
     З 1971 року працює в Тульчинській школі-інтернат вчителем та вихователем. Через деякий час переходить працювати до районного відділу освіти.
     У 1981 році повертається на роботу до школи-інтернату вихователем. За роки праці неодноразово була нагородженаграмотами за відмінну роботу, заслуживши слова вдячності багатьох випускників.
     Навіть пішовши на відпочинок, не залишила улюбленої справи. Лише важка травма завадила їй працювати далі.
     Галина Леонтіївна Семенюк - відмінний вихователь, наставник інтернатської юні, вихователь-методист, турботлива мати (син Андрій) та бабуся двох онуків (студента Віталія та молодшого школяра Дмитра).
 
 
             Сакал Павло Васильович
 
     Народився на Тульчинщині в 1945 році.
     Закінчив Вінницький державний педагогічний університет, факультет початкової освіти та музики.
     Працював в Тульчинській школі –інтернат вчителем музики, трудового навчання та вихователем. Керував духовим оркестом, який неодноразово був переможцем багатьох конкурсів.
     Любив дітей, особливо тих, хто залишився без піклування батьків. Вчив бути майстрами учнів свого класу. Вони вміло виконували столярні та слюсарні роботи.
     За станом здоров’я пішов на пенсію в 1995 р.
     За сумліне ставлення до роботи, був нагороджений значком «Відмінник народної освіти України».
 
 
 
            Череп Валентина Василівна
 
     Народилася 1 липня 1964 року.
     У 1981 році закінчила Клебанську середню школу Тульчинського району.
     У 1982 році вісімнадцятирічна Валентина прийшла працювати вихователем в Тульчинську школу-інтернат.
     З 1986 по 2008 р.р. вона - вчитель початкових класів. Діти любили свою гарну добру наставницю.
     У 2007-2008 н.р. виконувала обов'язки заступника директора Тульчинської школи-інтернату з навчально-виховної роботи в початкових класах.
     З 2008 року на пенсії.
 
 
 
 
            Череп Володимир Олександрович
 
     Народився 16 січня 1961 року. В 1977 році здібний учень закінчив Клебанську школу з Золотою медаллю. 
     Закоханий у математику поступив навчатися у Вінницький педагогічний інститут на фізико-математичний факультет, який закінчив у 1981 році з відзнакою.
     З 1981 року розпочав свою педагогічну діяльність у Тульчинській школі-інтернаті.
     1982-1983 р.р. - служба вармії, після якої він повертається у рідну школу-інтернат.
     1988-1989 р.р. - заступник директора з виховної роботи.
     1989-1995 р.р. - учитель математики та інформатики.
     1995-1998 р.р. - заступник директора з навчальної роботи.
     З 1998 року Володимир Олександрович знову на посаді вчителя.
     За творчу педагогічну діяльність, за досягнуті успіхи у навчанні дітей у 2000 році Володимиру Олександровичу присвоєно звання "Учитель-методист".
     З 2011 року на пенсіі.
 
 
            Мала Світлана Михайлівна
 
     Народилася 10 лютого 1961 року в сім'ї селян, уродженка села Горбасів, Летичівського району, Хмельницької області.
     Починаючи з 1977 року по 1981 рік, навчалася в Хмельницькому педагогічному училищі. По закінченні навчального закладу, була направлена на роботу в Тульчинську школу-інтернат.
     З 1983 по 1089 роки заочно навчалася в Київському державному університеті ім. Т.Г. Шевченка.
     З 1981 по 1984 роки працювала вихователем, а з 1984 по 1986 роки старшою піонервожатою в Тульчинській школі-інтернаті.
     З 1986 по 2011 роки працювала учителем російської мови та літератури.
     Всі, хто знає Світлану Михайлівну, говорять однаково: "Це світла людина, з добрим серцем і золотими руками!"
 
 
              Скачко Фросина Петрівна
 
     Народилася 3 березня 1926 року в селі Бортники Брацлавького району Вінницької області.
     В 1939 році переїхала в м. Тульчин, де продовжила навчання в 7 класі середньої школи №2.
     Після закінчення школи вступила до Тульчинського культосвітнього училища на бібліотечний факультет.
     Після закінчення училища працювала в вечірній школі, потім - бібліотекарем в педагогічному училищі. Після реорганізації училища і створення школи-інтернату, продовжила роботу бібліотекарем в школі-інтернаті.
     До 1987 року працювала в школі, а потім вийшла на пенсію. На даний час проживає в с. Кинашів Тульчинського району.
 
 
 
             Тимчій Валентина Павлівна
 
     Народилася 7 квітня 1951 року в с. Кинашів Тульчинського району. По закінченню 8 класів Кинашівської школи відвідувала курси кухарів.
     У 1968 році прийшла працювати в Тульчинську школу-інтернат. Саме тут розпочинається її трудовий шлях.
"Добра, працьовита, лагідна людина", - так про неї відгукуються діти та працівники школи. Особливою подією, а нині приємною згадкою, став для Валентини Павлівни семінар у Києві, який вона відвідала разом з головним кухарем Зозуляком Гаврилом Семеновичом. Шкільна їдальня - єдине місце роботи цієї невтомної трудівниці. На даний час вона працює в їдальні прибиральницею.
     В цьому році виповнюється 43 роки трудової діяльності Валентини Павлівни у шкільній їдальні.
Пошук
Календар
«  Листопад 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930
Друзі сайту

м. Тульчин © 2017
Зробити безкоштовний сайт з uCoz